Людина активно впливає на природу, і вплив цей не завжди бажаний. Ліси, луки, річки…  Одвічна краса природи. Та чи вічна ж вона?

Чи буде отак і завтра, і завжди, через роки та століття?

І чи буде продовжувати існувати в цій красі сама людина?

34 роки тому, сталася найстрашніша катастрофа ХХ століття – аварія на Чорнобильській атомній електростанції, яка стала чорною плямою на нашій блакитній планеті.

Більш ніж 25 країн постраждало від радіоактивної хмари, яка миттєво стала розповсюджуватись все далі і далі, не залишаючи шансів нічому живому навкруги.

Приблизно 5% територій України втрачено після цієї страшної катастрофи. На квітучій українській землі з’явились порожні міста і села, мертвий ліс та отруєні річки.

Точне число постраждалих від аварії на Чорнобильській атомній електростанції визначити неможливо. Найбільші дози отримали приблизно 1000 чоловік, які знаходилися поряд з реактором у момент вибуху. У ліквідації аварії брали участь більш ніж 600 тис. людей різних професій: пожежники, військовослужбовці, будівельники, солдати та персонал станції. Не залишились осторонь медики, міліціонери, працівники зв’язку… Усі вони виконували свій обов’язок, ризикуючи своїм здоров’ям та життям.

Чорнобильський вітер по душах мете,

Чорнобильський пил на роки опадає…

Годинник життя безупинно іде,

Лиш пам'ять, лиш пам'ять усе пам’ятає…

Проходять роки після тієї страшної аварії, але біль не вщухає. Людський біль від безглуздості, масштабів та наслідків трагедії, біль від утрат своїх рідних та близьких. 

Природа поступово відроджується від страшної, болючої рани. Сотні й тисячі років триватиме одужання землі від радіаційного отруєння. Пам'ятаймо, що ми відповідальні за довкілля та маємо берегти його.